Пам’ять про війну

1430991290_img_2236

«Минуло 70 років відтоді, як був підписаний Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини, пролунали переможні салюти. Час безжальний, і на вулицях майже не зустрінеш людей з орденськими планками на грудях – більшість з них вже пішли у вічність. Але живі діти, виросли онуки, підростають правнуки, яким разом із молоком матері, на генетичному рівні передалася пам’ять про ту війну.Оголосивши конкурс «Пам’ять твого роду», ми разом з дітьми відкрили для кременчужан нові імена, доторкнулися до миттєвостей особистої історії, особистої радості, а іноді й трагедії звичайних сімей. Їх усіх, як і всіх нас, що живуть в Україні, об’єднує Пам’ять. Пам’ять про війну, пам’ять про Перемогу і переможців. Нащадки переможців повинні зберігати почуття гордості за Перемогу і за своїх предків!», – з такими словами звернувся до учасників конкурсу Почесний Президент Всеукраїнського благодійного фонду «Джерело Дніпра» Володимир Матицин.
Варто зазначити, що на пропозицію розповісти про воєнну історію своєї родини відгукнулося чимало юних кременчужан. Журі конкурсу в складі представників ВБФ «Джерело Дніпра», Централізованої бібліотечної системи для дітей та Міського краєзнавчого музею отримали близько 40 робіт учнів 6-11 класів. Звісно, діти писали не самі – їм допомагали батьки та інші старші родичі, адже у фронтових оповіданнях зібрані документи з концентраційних таборів, листівки, фотокартки з родинних архівів. Діти довели, що вони насправді шанують членів своєї родини, котрі ціною власного життя боронили Батьківщину.
Вибрати кращі роботи було дуже нелегко, адже в кожній – історія життя. Тому всіх учасників нагородили грамотами та заохочувальними призами, а учні, котрі посіли призові місця, отримали цінні подарунки. Урочисте нагородження відбувалося в боулінг-клубі ТРК «Європа», тож всі юні дослідники історичної спадщини своїх родин мали можливість пограти в боулінг та спробувати смачнючу піцу від ТРК «Європа».

За сприяння Фонду «Джерело Дніпра» твори учасників конкурсу «Пам’ять твого роду» будуть видані у вигляді однойменної збірки. Її презентація відбудеться 8 травня біля дитячої бібліотеки на вул. Леніна. Також діти запишуть на аудіо уривки зі своїх оповідань і вони звучатимуть для кременчужан.

«Мій прадідусь був двічі поранений в голову»
Дені Бетигов, 1-ше місце серед учасників-учнів 6-8 класів:
– Дідусь та прадідусь, про яких я написав, родом із с. Серяково Воронезької області. Коли почалася війна і ворог підходив все ближче, селяни вирішили перегнати колгоспну худобу у глибокий тил країни, в Саратовську область. Мій дідусь Іван був в обозі – тоді ще 15-річний хлопець. Залишитися там у колгоспі він відмовився, повернувся допомагати матері, на руках якої залишалося четверо маленьких дітей. В 1943 р. дідуся Івана Дмитровича призвали на фронт, він воював з Японією. В одному з боїв він втратив свого однокласника, а сам був поранений. Прадідусь – Дмитро Михайловичо Колядин – був двічі поранений в голову, вдруге йому вибило щелепу, і в госпіталі у Читі йому зробили штучну.

«Мою прабабусю мати всю зиму переховувала в погребі»
Андрій Сіренко, 1-ше місце серед учасників-учнів 9-11 класів:
– Моя бабуся – Погрібняк Олександра Захарівна – розповідала, що за роки окупації селище Градизьк перетворилося на своєрідне гетто, був тут і табір військовополонених. Коли молодь і дорослих почали вивозити на каторжні роботи до Німеччини, старшу дочку Олександру (мою прабабусю) мати з осені і до весни переховувала у погребі, на подвір’ї. Ночами, коли ніхто не бачив, спускала їй на мотузці поїсти. Потім ледве підняли її нагору: ходити не могла. А коли радянські війська визволили селище, її, 18-річну, мати відправила на фронт, сказала: «Іди, Сашо, так треба, щоб не було в родині того страшного клейма: «Вороги народу»!

«Долі кількох моїх родичів пов’язані з війною»
Вероніка Гірман, володарка спеціального призу від журі:
– Я описала історію кількох своїх родичів, адже їх долі тісно пов’язані. Родина Івків, коли почалася війна, була великою: мати, батько, п’ятеро синів, дві доньки-красуні. Найбільшою пристрастю родини була гра на музичних інструментах. Коли розпочалася війна, старший брат одразу був мобілізований, а двоє менших копали окопи, а потім пішли в ополчення, щоб боронити рідне місто. Сестри працювали в міському госпіталі. Одного разу моя бабуся врятувала солдата. Коли окупанти побудували табори для полонених, вона прийшла подивитися, чи немає там її синів. Питала: «Чи є Івко?», й один солдат відповів, що він має таке прізвище. Бабуся його пошкодувала і викупила з полону. Коли радянські війська звільнили Кременчук, брати-ополченці пішли добровольцями на фронт, служили артилеристами, звільняли Європу. Я вирішила написати про своїх предків на війні, бо і мій брат зараз служить в роті охорони Кременчука.

«Документи, надані дітьми, увійдуть в архіви»
Алла Гайшинська, директор Кременчуцького краєзнавчого музею:
– Ми дізналися про декілька десятків імен, котрі мають відношення до війни. Я ще раз переконалася, що пам’ять про війну зберігається в сім’ях. Діти надали копії фотографій, копії цікавих для музейників документів – вони увійдуть до архіву і будуть використовуватися в експозиції, яка з’явиться, сподіваємося, найближчим часом. Цікавим було те, що цього разу учні часто писали не про загиблих на війні родичів, а про тих, хто вижив, і про їхню роботу після війни – це також героїчна була праця. Я, відверто кажучи, боялася, бо учасники конкурсу – не онуки, а правнуки, деякі з них навіть прадідуся не бачили або майже не бачили. А діти змогли написати чудові роботи. Нам було, як ніколи, важко обирати переможця, йшла мова про десяті бала.

«Дитячі твори – це цінний краєзнавчий матеріал»
Валентина Русакова, завідувач ЦМБ для дітей ім. І. Ф. Торубари:
– Цей конкурс – великий літературний пам’ятник тим, хто загинув. Те, що діти написали – це величезний пласт краєзнавчого матеріалу. Вони були наче наукові дослідники, але, головніше за все, що діти, розповідаючи про своїх прадідусів та прабабусь, більше дізналися про них, подивилися дитячими очима на переживання тих, хто пережив війну.

Напишіть відгук