Нагорода за відродження святині

1434012834_matic

Кременчуцька єпархія Української православної церкви нагородила високою відзнакою – медаллю «Козельщанської Ікони Пресвятої Богородиці» – Володимира Матицина, Почесного Президента Всеукраїнського благодійного фонду «Джерело Дніпра».

Варто зазначити, що це вже не перша церковна нагорода, якою відзначений відомий кременчуцький меценат. Саме за сприяння родини Матициних була відроджена найбільша православна святиня Полтавської області.
Козельщанський собор Різдва Пресвятої Богородиці вважається найбільшою православною перлиною Полтавщини. Вклонитися чудотворній іконі сюди приїздять тисячі прочан з усіх куточків України. А ще 25 років тому стародавній собор, занедбаний за часів радянської влади, перебув у запустінні. Повна реставрація храму стала можливою лише за допомогиПочесного громадянина Кременчука, Почесного Президента Всеукраїнського благодійного фонду «Джерело Дніпра» Володимира Митрофановича Матицина та його дружини Тетяни Юріївни…
Історія Козельщанського собору Різдва Пресвятої Богородиці та, власне, й жіночого монастиря в Козельщині бере свій початок з кінця ХХ ст. Тяжкохвора дочка місцевого графа Капніста гаряче молилася перед ликом Божої Матері – і відбулося диво зцілення. Преосвященний Олексій благословив ікону для всенародного поклоніння. Так, за клопотання й участі графа Капніста в 1882 р. у Козельщині було збудовано храм, де і помістили чудотворний образ Богородиці, а через 4 роки біля собору заснували монастирську общину.
За радянських часів, у 1929 р., монастир було закрито, собор спустошено. Переповідають, що перед закриттям монастиря ікона Богородиці заплакала кривавими сльозами. Багряні краплі з’являлися на лику Пречистої щодня. Радянська влада, аби не розповсюджувались чутки про диво Божої Матері, вимагала від ігумені Олімпіади ІІ підписати документ, що з ікони стікає фарба, а не кров. Ігуменя відмовилася це зробити, за що була відправлена до в’язниці, а в 1937 р. у катівні НКВС її по-звірячому закатували – на грудях вирізали хрест. Де похована ігуменя Олімпіада ІІ – невідомо. Пізніше церква канонізувала її ім’я, а день мученицької смерті – 2 червня – оголосила Днем пам’яті Олімпіади (Вербицької), ігумені Козельщанського монастиря.
А в Козельщині відродження втраченого розпочалося лише в 1990 р. Настоятелем напівзруйнованого собору був призначений отець Петро, колишній воїн-афганець. Коли він йшов на війну, мати благословила його іконкою Цариці Небесної, і в небезпечну хвилину він молився до Божої матері: «Даруй мені життя, і я присвячу його Тобі». Заступниця почула молитву бійця – він вижив один з усього бойового екіпажу і, повернувшись з війни, присвятив себе, як і обіцяв, пастирському служінню.
6 березня 1990 р., у День вшанування Чудотворної ікони Козельщанської Пресвятої Богородиці, отець Петро провів перше богослужіння у напівзруйнованому соборі. А через 2 роки після тривалого гоніння до Козельщини повернулися і сестри-монахині. Монастирській общині було передано напівзруйновані війною та радянськими вандалами корпуси, монастирську церкву та собор. Крок за кроком свята обитель поверталася до життя, відновлювалося знищене. Чималу допомогу в цьому надавали меценати.
Одними з перших благодійницьких пожертвувань були звичайні речі з домашнього інтер’єру родини Матициних, так, скромне убрання собору прикрасив килим, подарований Тетяною Юріївною. А далі за допомоги і сприяння Володимира Митрофановича та Тетяни Юріївни було відреставровано собор, зведено дах над монастирською зимовою церквою, відремонтовано господарчі споруди, облаштовано могили ігумень біля входу до храму, традиційно ось вже багато років поспіль на храмове свято та в День вшанування ікони Пресвятої Богородиці на пожертви благодійників проводяться обіди для парафіян.
А найголовнішою і найтривалішою справою стало відновлення великого іконостаса Козельщанського собору. За допомогою меценати звернулись до майстрів Почаївської лаври. Робота над іконостасом тривала декілька років і була завершена у вересні 2012 р., до свята Різдва Пресвятої Богородиці. 105 ікон відтворені з ювелірною ретельністю і мають той вигляд, який існував у храмі до його руйнування.
За значний внесок у справу відродження храму Українська православна церква нагородила Почесного Пре¬зидента Фонду «Джерело Дніпра» Володимира Матицина кількома орденами святих – преподобного Нестора Літописця, Святителя Миколая, Рівноапостольного князя Володимира, орденом Почаївської Ікони Пресвятої Богородиці, орденом 1020-річчя Хрещення Русі, пам’ятною відзнакою «1025 років хрещення Русі», а його дружину, Тетяну Матицину – орденом Святої Великомучениці Варвари, орденом святої Преподобної Софії Київської, орденом «За труди на благо святої церкви» та орденом Почаївської Ікони Пресвятої Богородиці.
А нещодавно, 2 червня, у День вшанування пам’яті ігумені Олімпіади ІІ Єпископ Кременчуцький та Лубенський Миколай відзначив Володимира Матицина грамотою на увагу до церковних заслуг перед єпархією та медаллю «Козельщанської Ікони Пресвятої Богородиці».
– Люди, які наполегливо працюють і будують храми, які відроджують монастирі, обителі, каплички, гідні особливої поваги. І церква на знак пошани нагороджує благодійників своїми відзнаками. Це відродження традицій, які існували раніше, – зазначив єпископ Миколай.

Напишіть відгук