Кременчуцькі науковці пропонують керівникам міста створити муніципальну станцію для отримання біогазу з синьо-зелених водоростей

Альтернатива природному газу, що дорожчає з кожним роком, є. І вона буквально плаває перед очима. Синьо-зелені водорості, від яких гине Дніпро, можна використовувати для отримання біогазу  й грунтових добрив. Користь від того подвійна: дешевий біогаз і гумус, порятунок для річки. Науковці-екологи Кременчуцького національного університету ім. М.Острградського, де вже не один рік працює установка з переробки синьо-зелених водоростей в паливо і добриво, мають намір запропонувати міській владі виділити кошти з бюджету на створення муніципальної станції, котра вироблятиме тепло для дитсадків, шкіл, лікарень тощо. А поки що біогазовою установкою нашого університету зацікавились в Астрії.

 Синьо-зелені водорості, розмножуючись в теплу пору року у величезних кількостях,  різко погіршують якість річкової води. Боротися з синьо-зеленими водоростями вчені намагалися ще в 1960-і роки. Тоді, наприклад, Інститут гідробіології Академії наук Української РСР створив комбайни для збирання такої біомаси. Однак цей і подібні йому проекти розвитку не отримали.

Як розповів  «ФАКТАМ» перший проректор Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського Володимир Нікіфоров, цього тижня до вузу приїхали колеги з Австрії з метою  побачити, як працює установка з переробки синьо-зелених водоростей в паливо і добриво.

—         При бродінні будь-якої біомаси виділяються гази. Ключовим є питання, скільки в них палива — газу метану. Якщо більше 60 %, то можна говорити про рентабельність. Для синьо-зелених водоростей цей показник становить 80 %. Причому крім метану при їх бродінні виділяється значна кількість іншого горючого газу – водню, — говорить Володимир Нікіфоров. — Економічна доцільність використання синьо-зелених водоростей визначається не тільки біогазом, а й ще одним корисним продуктом бродіння — добривами. Ми провели експерименти, які показали, що ці добрива підвищують врожайність кукурудзи і цукрових буряків як мінімум на 10%.

Установка університету складається з двох циліндрів об’ємом близько 2 куб м кожен. За раз завантажується від 1,5 до 2 тонн води з Кременчуцького водосховища. У першому циліндрі біомаса спливає і надходить у другий бак. Тут водорості, що є одним із видів бактерій (ціанобактерії)поїдають інші мікроорганізми — утворюють метан бактерії. В результаті виходять газ і добриво. Цей процес відбувається при температурі близько 30 градусів тепла, без доступу кисню.

Варто зазначити, що на біогазовій станції, створеної в університеті, енергоносії можна отримувати також із опалого листя та продуктів очищення каналізаційних стоків. «З початком осені, коли синьо-зелених водоростей стає менше, можна починати додавати в біомасу опале листя. Ще є як мінімум два джерела сировини для нашої установки: рідкі відходи підприємств харчової промисловості (в Кременчуці це молокозавод) і продукти переробки каналізаційних стоків (мул, в великих обсягах накопичений біля очисних споруд міст). Ми зараз розраховуємо оптимальне співвідношення цих компонентів для нашої станції», — зазначає проректор.

Найближчим часом на університетській установці також розпочнуться експерименти з обробки синьо-зелених водоростей лазерними променями. В результаті науковці планують отримати особливі жири — ліпіди. Це рідке біопаливо (біодизель) — схоже на те, яке виробляють з ріпаку та деяких інших технічних культур.

За матеріалами fakty.ua

Напишіть відгук