Допомогти госпіталю

SAM_5013

Сьогодні Кременчуцький обласний госпіталь для інвалідів війни переживає не найкращі часи: через підвищення тарифів заклад погруз у боргах за тепло та електроенергію. 31 березня Кременчуцька міська рада прийняла звернення до обласної влади із проханням про фінансову підтримку для госпіталю.

500 тис. грн потрібно Кременчуцькому госпіталю для інвалідів війни, щоб вийти зі складної ситуації, в якій заклад опинився через підвищення тарифів на електрику та тепло. Ухвалити звернення до Полтавської облради про фінансову допомогу закладу ініціював на сесії Кременчуцької міської ради 31 березня голова фракції партії «Рідне місто» Юрій Гриценко.

1308561172_7y6d2103

– Керівництво міста, депутати міської ради, керівники підприємств й організацій постійно надають посильну допомогу госпіталю в придбанні необхідного лікувального і діагностичного обладнання. Однак впродовж останніх 3-х років заклад існує в умовах жорсткої економії енергоносіїв, а на сьогодні резерв економії вичерпано. Через підвищення тарифів ситуація катастрофічна: вкрай не вистачає коштів на оплату за спожиті теплову та електричну енергію. Для нормального функціонування госпіталю, повноцінного лікування учасників бойових дій, ветеранів та інвалідів війни і реабілітації учасників АТО, необхідно просити про виділення додаткових коштів з обласного бюджету в сумі 500 тис. грн, – наголосив Юрій Гриценко, виступаючи на сесії міськради. Колеги-депутати його підтримали й звернення до облради.

Економити далі нікуди

Варто зазначити, що сьогодні в госпіталі інвалідів війни лікуються не лише люди похилого віку, а й бійці, які служать в зоні АТО.

– Наші борги не повинні позначатися на комфорті наших пацієнтів. Справедливо буде з їхнього боку сказати: «Ми захищали нашу країну не для того, щоб нам зараз розповідали, як вам складно. Тому зараз, будьте ласкаві, дайте нам те, що належить», – наголошує начальник Кременчуцького госпіталю для інвалідів війни Микола Литвиненко.

Керівник додає: фінансових труднощів пацієнти закладу, дійсно, не відчувають: вони, як і раніше, цілодобово мають холодну та гарячу воду, отримують медикаменти, харчування та займаються на тренажерах.

Але приховувати ситуацію працівникам госпіталю теж не завжди вдається, адже економити все одно доводиться: то телевізор трохи раніше вимкнути, то відімкнути від опалення складські приміщення, гаражі, підвали, а то й світло вимкнути.

– Тричі на тиждень ми самі собі вимикаємо подачу електроенергії з 14.00 до 17.00, – розповідає Микола Литвиненко. – Тобто о 14.00 ми видали обід, відключили ліфти й сидимо без комп’ютерів та освітлення. Торік ми зменшили обсяг використання енергоносіїв на 10% в натуральних показниках (прикручуючи воду та вимикаючи світло), а в 2013 р. – на 20%. Тобто витиснули все настільки, що економити в цьому році вже просто немає на чому. За допомоги спонсорів ми пробили дві свердловини, з яких взимку брали воду для господарських потреб (полив квітів, миття підлоги тощо). Але тиждень тому в нас не витримав двигун на одній свердловині, а потім – і на іншій. Щоб їх відремонтувати, треба 1100 грн, а в нас їх немає – всюди тріщить по швах.

Тарифи вищі – фінансування менше

Фінансова ситуація в госпіталі почала погіршуватися ще торік, а загострилася саме зараз.

Микола Литвиненко демонструє документи: за останній рік тарифи збільшилися в декілька разів, а розмір фінансування лишився майже на тому ж рівні (подекуди навіть зменшився). Наприклад, на оплату водопостачання торік заклад отримав понад 51 тис. грн, а цьогоріч має лише 46 тис. грн. Майже на 10 тис. зменшилося й фінансування витрат на електроенергію – зі 168 тис. грн до 160 тис. грн. Зросла хіба що сума, передбачена на сплату тепла – з 416 до 554 тис. грн.

– У відсотковому співвідношенні тепло подорожчало у 2,5 рази, а грошей стало більше лише на 0,1%, – зауважує Микола Литвиненко. – Загалом сума фінансування на цей рік складає 8,197 млн грн проти торішніх 8,131 млн грн. Трохи більше, але ж усе подорожчало. Окрім того, ці гроші передбачені лише на заробітну плату, харчування, медикаменти й енергоносії. Такі ж статті, як транспортні витрати, обслуговування програм (пожежної та охоронної сигналізації, комп’ютерних систем), мікрологічні дослідження (повірка нових апаратів), залишаються взагалі без грошей – на них ці гроші треба в когось «випросити». А 500 тис. грн, які ми просимо в обласної ради, це той мінімум, який нам необхідний для сплати боргів за енергоносії. Більше ми ні про що не просимо. Хоча є багато галузей, фінансування яких взагалі не передбачене бюджетом.

Добре, що є волонтери

Зовсім скрутно госпіталю довелося б без допомоги волонтерів, але, на щастя, останніх наразі достатньо. Як розповідає начальник шпиталю, в ситуації придбання медикаментів для учасників АТО допомога благодійників просто безцінна.

– Наприклад, лише за минулий місяць спонсори надали 37 тис. грн, за які вдалося пролікувати учасників АТО, – розповідає пан Литвиненко. – Вони не несуть грошей, ми даємо їм список того, що необхідно, і люди це купують. Окрім того, волонтери організовують для наших пацієнтів концерти. Тобто ситуація з фінансуванням хоч і плачевна, але не настільки, щоб ми опустили руки. І допомагають нам не лише кременчужани. Самі ветерани, які живуть в інших районах і лікуються в нашому госпіталі, теж пропонують допомогу. Наприклад, 90-річний дідусь, голова ради ветеранів Глобинського району, то килим допоміг придбати, то гроші на лікування хлопців з АТО дав. Так і сказав: «Не хочу, щоб гроші пішли зі мною на той світ – нехай краще вони вам стануть у нагоді».

Микола Литвиненко розповідає, що завдяки волонтерам і меценатам в березні вдалося придбати обладнання, на якому практично нерухомі пацієнти госпіталю ніби заново навчаються ходити – це вертикалізатор. Причому для нього працівники закладу закупили лише матеріали, а сам тренажер збудував переселенець із Донецької області, який проходив лікування в Кременчуцькому госпіталі й таким чином просто віддячив його персоналу.

Звернення до Полтавської обласної ради з проханням про виділення додаткових коштів з обласного бюджету Кременчуцькому госпіталю для інвалідів війни підготував і депутат облради, Почесний громадянин Кременчука Володимир Матицин. Варто зазначити, що Володимир Матицин опікується цим закладом вже давно, ще з часів, коли очолював Кременчуцький нафтопереробний завод. Відтоді допомога мецената постійна і нагальна: ремонт палат, придбання сучасного медичного і побутового обладнання, господарчого інвентарю тощо.    

Підлікуються – і знову на позиції

SAM_5009

До госпіталю 21-річний кременчужанин Стас та його 23-річний товариш Юрій приїхали з зони АТО лише на 2 тижні – підлікуватися.

Хлопці служать контрактниками у Кременчуцькому 107-му реактивному артилерійському полку, а на сході України провели вже майже рік. Розповідають, що за цей час вони звикли до того, що над їхніми головами свистять снаряди. Траплялося ж за рік усякого, але найстрашніше, кажуть, було звідти їхати.

– За нами гналися три доби, – розповідають хлопці. – А починалося все так: ми знаходилися на своїх бойових позиціях, виконували завдання. Дві години ми ганялися за диверсійно-розвідувальною групою, а потім виявилося, що це не ми за нею ганяємося, а вона нас у пастку заманює. Тоді ми швидко зібрали намети й поїхали. Мали приїхати в одне село, але через ту погоню за диверсантами затрималися на 4 години й отримали зі штабу АТО команду туди вже не їхати – бо село «накрив» противник. Виходить, що якби не затрималися, то зараз тут, у госпіталі, з гайморитом не лежали б…

Незважаючи на пережите, позиція хлопців непохитна: вони мають намір продовжувати служити. Причому не лише тому, що їх зобов’язує це робити контрактна служба.

– Якби зараз завершився термін нашого контракту й нам дали вибір – подовжувати його чи покинути всю цю справу, то ми все одно поїхали б, – зізнаються солдати. – Ми самі обрали цей шлях. І відмовитися їхати на схід – це те ж саме, що сантехніку не схотіти ремонтувати зливну трубу.

litvinenko2

Микола Литвиненко: «Заробітна плата на цей рік передбачена лише на 60% від тієї суми, що нам необхідна. Тобто людей знову доведеться відправляти у відпустку за власний рахунок. А вони ж і так працюють «один за двох-трьох», бо розуміють, що війна – вона не лише на Донбасі».

Кременчуцький обласний госпіталь для інвалідів війни був заснований у травні 1984 р. Це сучасний медичний заклад, розрахований на 120 ліжок. Торік госпіталь було визнано одним із найкращих медичних закладів України (серед 32-х подібних установ), а начальник Кременчуцького госпіталю Микола Литвиненко отримав грамоту та медаль «За охорону здоров’я нації» від МОЗ України.

71600 пацієнтів було проліковано у шпиталі з часу його заснування в 1984 р.

 8750 пацієнтів — на денному стаціонарі.

 83 учасники  АТО проходять наразі оздоровлення і реабілітацію в госпіталі.

Напишіть відгук